Овес як сидерат: коли сіяти, і коли збирати, плюси і мінуси
Перетворити скромний земельний наділ у квітучий сад-город та щорічно отримувати рекордні врожаї… Хіба про це не мріє кожен дачник? Проте з часом якість ґрунту поступово знижується, і питання про вирішення цієї проблеми виходить на перший план. В цьому випадку хтось тоннами завозить на ділянку органіку і запасається дорогими мінеральними добривами, а інші сіють… овес.
У популярному сьогодні органічному землеробстві цей злак добре зарекомендував себе як ефективний сидерат, що здатен у найкоротші терміни відновити структуру і родючість виснажених грунтів, не вдаючись до штучних методів збагачення. Вирощування вівса – справа нескладна, проте деякі моменти потребують детального розгляду.
Опис і властивості культури
Овес посівний – трав’янистий однорічник заввишки 50-170 см з мичкуватою кореневою системою та вузлуватим стеблом-соломиною. Шорстке зелене або сизе листя рослини довжиною 20-45 см і шириною 0,8-3 см розташоване по черзі. Зібрані по 2-3 штуки в колоски дрібні квітки утворюють однобоку або розлогу волоть. Плід рослини – обгорнута щільною квітковою лускою зернівка.
Цінність вівса як сидерата полягає в наступному:
- сильне мичкувате коріння рослини розпушує в’язкі і злежані грунти, покращуючи їх аерацію і водопроникність;
- пов’язує і зміцнює сипучі хиткі грунти;
- при густому посіві утворює щільні зарості, заглушаючи тим самим зростання смітної трави, пробитися через такий «бар’єр» не можуть навіть хвощ, пирій та осот;
- швидко набирає об’єм зеленої маси в умовах сирого прохолодного клімату;
- зелень сидерата – універсальне, екологічно чисте добриво, багате білками, цукрами, калієм і фосфором;
- активізує мікробіологічні процеси в грунті;
- відмерлим корінням злаку харчуються дощові черв’яки і корисні мікроорганізми;
- у сприятливих умовах з 1 сотки дає відмінний урожай зеленої маси, рівний за поживністю 100 кг високоякісного гною;
- кореневі виділення сидерата очищають орний шар від хвороботворних бактерій і грибків, а також гнітюче діють на деяких ґрунтових шкідників;
- в процесі вівсяної сидерації грунт оздоровлюється на найближчі 5-6 років;
- вівсяна мульча в зимові місяці сприяє снігозатриманню і захищає грунт від промерзання, а в теплу пору року запобігає пересиханню, вивітрюванню і вимиванню родючого шару;
І все-таки овес далеко не бездоганний: в його складі майже немає азоту, а зеленої маси він утворює набагато менше, ніж інші сидерати. Враховуючи ці недоліки, злак рекомендується вирощувати в спіліно з бобовими (вика, люцерна, горох) або хрестоцвітими (гірчиця, ріпак, олійна редька) культурами. Крім того, овес любить прохолоду і тінь, має потребу в частих рясних поливах, тому використовувати його для збагачення піднесених сонячних ділянок недоцільно.
Місце в сівозміні
Серед овочевих і плодово-ягідних культур у вівса родичів немає, тому після нього можна вирощувати все, що забажається. Особливо добре після злакової сидерації відчувають себе смородина, малина, полуниця, зелень і пряні трави, капуста, картопля, огірки, томати, перець, кабачки і патисони. У зоні поширення нематоди після вівса небажано вирощувати цукровий буряк. Крім того, овес, як більшість зернових культур залучає на ділянку дротяників і сприяє поширенню шкідника, тому під посадку картоплі сидерат бажано сіяти в суміші з бобовими (вика, овес, вігна, люцерна). Через ймовірне накопичення в грунті личинок паразитів, патогенних грибків і бактерій, вирощувати зернові на ділянці з-під вівса дозволяється не раніше, ніж через 2-4 роки.
Дуже вигідно сіяти овес в міжряддях зимового часнику, головне – встигнути дати сидерату зрости на висоту 20-25 см до настання мінусових температур. Під теплою дихаючою вівсяною «ковдрою» головки не підмерзнуть навіть у сувору безсніжну зиму. У новому сезоні, коли урожай часнику і залишки вівса будуть прибрані, на звільненій ділянці вирощують моркву й огірки. Після таких вдалих попередників і коренеплоди, і зеленці вдаються гладкими, соковитими, без плям і червоточин.
Терміни і технологія посіву
Сіяти овес як сидерат дозволяється на протязі всього сезону:
- ранньою весною, перед плановою посадкою основних культур;
- влітку, після збирання ранніх овочів;
- восени, за 4-6 тижнів до приходу заморозків.
Порядок проведення посівних робіт такий:
- Грунт на ділянці очищають від бур’янів та сміття, розпушують і розрівнюють.
- Посівний матеріал в цілях дезінфекції на 20-30 хвилин замочують у блідо-рожевому розчині марганцівки, а потім ретельно промивають у чистій проточній воді.
- Підготовлене насіння сіють густо врозкид або рядками (ширина міжрядь – 10 см).
- Посіви присипають шаром компосту або перегною завтовшки 2-4 см – так насіння буде надійно захищене від сильного вітру і ненажерливих птахів.
- По завершенні робіт ділянку щедро поливають з лійки з дрібною насадкою або шланга з розпилювачем.
Глибина загортання насіння для глинистих і суглинних ґрунтів – 3-4 см, для пісковиків і супісків – 7-9 см. Норма витрати посівного матеріалу при смуговому посіві – 1-1,5 кг на сотку, при посіві розсипом – 2-2,5 кг на сотку.
На замітку: у стандартний пластиковий стаканчик об’ємом 200 мл поміщається 95-100 г насіння. Зерно проростає при температурі від +1 до +20 °C. Сходи легко переносять короткочасне похолодання до -3 …-5 °C.
Умови вирощування
Овес дуже вологолюбний, тому при відсутності дощів посіви необхідно часто і рясно поливати. Крім того, при вирощуванні на сильно виснажених грунтах сидерат рекомендується 1-2 рази за сезон підгодувати розчином азотвмісного мінерального добрива, щоб зелень була густіше і соковитіше. В іншому сидерат дуже невибагливий, стійкий до холодів і різких перепадів температур, не боїться затяжних дощів і кореневої гнилі, тому постійної уваги зовсім не потребує.
Прибирання сидерата
Укісна зрілість вівса настає через 40-45 днів після посіву насіння. До цього моменту сіянці повинні досягти висоти 15-25 см. Максимальна концентрація корисних речовин в листках і пагонах рослини спостерігається на ранніх стадіях цвітіння. У хороший рік врожайність вівса становить – 1-2 кг зеленої маси на м2.
Найбільш ефективним визнано безорнрий спосіб збирання сидерата:
- Рослини зрізують плоскорізом або скошують. Якщо зеленої маси на ваш погляд вийшло забагато, «надлишки» можна закласти на компостування, використовувати для мульчування міжрядь або пустити на корм домашнім тваринам.
- Листя і стебла вівса подрібнюють, розподіляють по поверхні грядки, поливають теплою водою.
- Через 2-3 дні перегниваючу масу змочують розчином ЕМ-добрива (Бацилон, Стімулін, Сяйво, Різоплан) або присипають тонким шаром органічної мульчі.
- Ще через 2-3 тижні ділянка буде повністю готова до вирощування основних культур. Поспішати з посівом насіння або з висадкою розсади не варто, оскільки в процесі гуміфікації пожнивні залишки виділяють у ґрунт коліни – отруйні речовини, що уповільнюють розвиток рослин.
Деякі городники воліють заорювати сидеральну масу в грунт, однак подібний метод схвалюють далеко не всі фахівці. Вважається, що глибока механічна обробка з переворотом пласта порушує структуру ґрунту та знищує корисні для рослин мікроорганізми. Особливо шкідливе закладення рослин, посіяних восени – в цьому випадку ефективність сидерації знижується майже на 80%. Набагато краще буде залишити травостій зимувати на корені. З настанням заморозків сидерати поляжуть і послужать грунту укриттям, а до весни перегниють.