Важка дитина: допомога батькам у вихованні

Як виховувати «важку» дитину

Деякі батьки іноді просто вражаються певних вчинків своїх дітей і не розуміють, що ж їх спонукало на це. Вони іменують своє чадо «важким» підлітком. Намагаються якось змінити ситуацію, але кожна спроба стає безуспішною.

Причини постійного непослуху криються в глибині психіки малюка. Це тільки на перший погляд, здається, що він противиться, просто так чи з-за свого небажання розуміти та сприймати аргументи батьків. Передумовою такого засуджуваного поведінки виступає, в тому числі, і дитяча імпульсивність, емоційність. Часом йому самому складно відповісти: «Чому він вчинив так, а не інакше?».

Психологи схильні називати чотири найважливіших причини дитячого непослуху:

1. Брак уваги. Якщо малюк не отримує його від батьків в належному розмірі, він починає намагатися завоювати будь-якими, нехай навіть небажаними способами. Зазвичай така увага дорослих носить негативне забарвлення. Він воліє отримувати його навіть у такій формі, ніж зовсім залишитися без нього. Адже увагу батьків є невід’ємним елементом його емоційного благополуччя та нормального розвитку.
2. Боротьба за самоствердження, відстоювання своєї самостійності. Будь-якій людині, у тому числі і дитині не сподобається, що спілкування з ним буде будуватися лише на основі побоювань, зауважень і вказівок. Дорослі вважають, що вони тим самим привчають її до порядку, захищають від помилок, промахів і формують правильні звички. Однак робити це необхідно дозовано, інакше у малюка виникає цілком виправдане бажання утвердити свою точку зору, проявити незалежність.
3. Бажання помститися. Доросла людина може ненароком образити дитину і поселити в його серці прагнення помститися, скажімо, вчитель зробив йому необґрунтований догану або не виконав свою обіцянку. Приводів для одиничних образ маса. В глибині душі він переживає, сердиться, а затаєні емоції і невисловлені слова знаходять своє вираження в непослуху. Дитина починає діяти, причому не завжди усвідомлено за принципом «ти мені – я тобі». Якщо погано йому, і він постарається зробити вам зле.
4. Втрата віри у власні здібності, успіх. Дитина може переносити свої промахи з однієї сфери життя в іншу. Скажімо, йому не вдається налагодити спілкування з однокласниками, що негативно відбивається на навчанні. Втрачаючи віру в себе, він втрачає бажання намагатися виправити сформоване положення. Зовні він може демонструвати байдужість до подій або говорити: «Раз всі мене вважають поганим, то я і буду поганим!»

Ще кілька причин:

• — у сім’ї відсутні або розмиті педагогічні принципи, наприклад, характер спілкування з малюком завжди залежить від емоційного настрою дорослого;
• — немає єдиних вимог, що пред’являються домочадцями до дитини;
• — дорослі легко підкоряються волі свого чада, наприклад, швидко поступаються дитині, варто їй заплакати або закотити істерику.

Причому, якщо вона свідомо прагне вами маніпулювати і закочує істерику для того, щоб домогтися свого, потрібно ігнорувати її сльози і крики. Це виглядає наступним чином: як тільки дитина починає заходило сльозами, ви спокійно з посмішкою виходите з кімнати, а як тільки заспокоюється, відразу повертаєтеся до нього. Він повинен звикнути до того, що дорослі будуть готові з ним розмовляти лише, коли він заспокоїться.

Практично у всіх випадках проблема непослуху можна виправити за допомогою впровадження правильних педагогічних прийомів. Скажімо, заборони – невід’ємний елемент виховання. Хоча, слова «не можна» і «ні» не потрібно вимовляти занадто часто. Вони повинні бути виправдані і дитині необхідно пояснити причину їх впровадження в його життя, наприклад, не можна чіпати руками гарячі предмети, тому що можна обпектися.

У нього ще не сформована власна система оцінок, тому він орієнтується на оцінку близькими людьми. Батьки нерідко приділяють особливу увагу його поганим вчинкам, упускаючи з виду хороші дії. Не забувайте його хвалити і заохочувати в таких випадках. Це допоможе сформувати більш чітке уявлення про межі схвалюваного і неправомірної поведінки, а також матиме позитивний вплив на становлення позитивного самоотношения.

Безумовно, ті переживання, проблеми, з якими стикається дитина, здаються дорослому несуттєвими. Однак якщо вони обтяжують малюка, то потрібно показати йому, як з ними впоратися. Основна біда «важких дітей» виражається наступним протиріччям: наявність нереалізованих потреб і відсутність конструктивних способів, шляхів їх задоволення.

Батькам іноді здається, що перевиховати «важкого» дитини це, немов вчинити диво. Насправді все набагато простіше. Безумовно, доведеться запастися терпінням і докласти колосальних зусиль до виправлення ситуації, але результат того вартий!

Головне правильно визначити, в чому саме камінь спотикання. Причому, зробити це досить просто. Як би банально це не звучало, але зверніть увагу на свої почуття. Які саме відчуття у вас з’являються при непослуху вашого чада? Адже переживання дорослих є своєрідним дзеркалом прихованих проблем дитини.

Роздратування батько буде відчувати, якщо дитина бореться за увагу. Гнів виникає при надмірному тиску на нього, а коли ваша дитина намагається помститися, ви відчуєте образу. Відчуття безнадійності і відчаю спіткає вас, коли дитина втрачає віру у власні сили.

Розірвати порочне коло можна, переставши реагувати звичним чином на вчинки і дії дитини. Це складно, адже батько крім усього іншого обтяжений вирішенням проблем на роботі і веденням побуту. Проте саме таким чином, ви зможете оптимізувати її поведінку. Причому основним завданням тут виступає не підпорядкування її волі своїм інтересам, а налагодження дитячо-батьківських взаємин.

Якщо дитина відчуває потребу в увазі, постарайтеся приділяти йому більше часу, наприклад, грати з ним. Це дозволить йому відчути себе потрібним, причетним до загального заняттю. Звичні протести і «витівки» залишайте без уваги. Можливо, він, не повіривши в щирість ваших намірів, почне перевіряти вас і поводитися ще гірше. Пізніше він зрозуміє, що таке поведінка не дозволяє йому досягти бажаного. Приділяйте йому увагу з позитивним посилом.

Малюкові, що прагне відстояти свою незалежність, більше дозволяйте, давайте відповідальні доручення. Це дозволить йому зрозуміти, що його приймають як особистість. Для дитини із заниженою самооцінкою створюйте ситуації успіху штучно та спробуйте не критикувати її занадто, але не перестарайтеся. Поступово він почне вірити в себе і знайде в собі сили для реальних звершень.

Отже, всяке серйозне поведінкове порушення дитини є своєрідним сигналом про допомогу. Внутрішньо він дуже переживає, страждає, відчуває потребу в справедливості, в повазі і визнання себе як особистості. Він не завжди розуміє, та й не завжди бажає звертатися до оточуючих за допомогою, що зовсім не означає, що він не потребує в ній.